Випускник Ш++ говорить, що це непросто, але і під лежачий камінь вода не тече 😉
Інтерв’ю з Костянтином Петковим, який кардинально змінив роботу і життя.
Дев’ять місяців тому у Костянтина Петкова був уже рік досвіду роботи в ІТ-сфері. До цього він працював водієм маршрутного таксі більше 10 років. Розгорнутий варіант цієї розмови ви можете прочитати тут.
Як зважилися змінити роботу?
Взагалі зав’язати з маршрутками? Відчув, що ось-ось уже пора, вже готовий. Зрозуміло, що сім’ю потрібно годувати, потрібно працювати. Я працював і паралельно навчався. Потім працював і паралельно шукав роботу, але все не складалось.
В один прекрасний момент звільнився. Сказав “не хочу”. Набридло мені кермо і робота мене сама знайшла.
Яка була мотивація?
Не хотів працювати руками, мені хотілося головою заробляти.
Перед тим, як вивчати програмування я моніторив ринки, чим займатися. Все всюди падає, ринок ІТ зростає щорічно на 20-30%. Подумав, що напевно, треба туди, де розвиток, де можливо заробляти, щоб не було корупції. Мені цікавий чесний бізнес, за чесними правилами.
У програмуванні все просто: якщо ти нічого не вмієш, то ніякі хабарі тобі не допоможуть. Так до цього і прийшов.
Запам’яталися добре слова Романа Шмельова (ментор і координатор Ш++ ― ред.), коли групу зібрали. Тоді всі представлялися, хто чим займається, навіщо прийшов. Я сказав, що хочу стати програмістом, якщо вийде. Роман подивився на мене і сказав: “У вас вийде”.
Навчався, чесно сказати, не на відмінно: трійки та двійки були ー в основному через брак часу. Працював до 9-10 вечора, тож доводилось вчитись ночами. Неділя у мене була присвячена лише програмуванню.
Як познайомилися з Ш++?
Прочитав в інтернеті. Читав новини і натрапив на одну про набір курсів програмування, безкоштовно. Вирішив туди написати. Зареєструвався, мене попередили, що будуть тести. Але не знав, що до тестів потрібно готуватись! Тож коли прийшли тести, я їх успішно не склав :). У Ш++ запропонували спробувати в наступний раз.
Набрав на сайті за номером телефону, сказав, що я не здав, але хочу підготуватися. Розповіли що і як (в школі є підготовчий курс, де можна підготуватися до вступного тестування). Потім знову тести і я вже пройшов. Так навчання і почалося. Вдень працював, ночами вчився.
Як близькі відреагували? Підтримували?
Спочатку оптимізму було не дуже багато. А от коли вже пройшов, коли почало виходити, вже стало цікавіше, азарт пішов: “чи можу я чи ні, дійду до кінця?” Важко все таки було. Тоді підтримували, так. Говорили: “Звичайно, учись”. Син, до речі, теж прагне навчатись програмуванню. В першу чергу саме йому це було цікаво і він навіть іноді деякі речі підказував.
Яким був досвід навчання? Складно морально?
Так, морально було дуже складно. Часу не вистачало на глибоке вивчення матеріалу, більше інтерес підстьобував, ніж бажання заробити на цьому. Все одно було прагнення до того, щоб змінити сферу діяльності. На маршрутках, хоч ти там цілодобово будеш працювати, більше певної «стелі» не заробиш. А тут планки немає. Тут все залежить від працездатності: від того, скільки ти будеш вчитися, скільки ти будеш цьому приділяти часу, так ти і будеш рости.
Як змінилося ваше життя після того, як ви прийшли на навчання?
В кращу сторону. З’явився вогонь в очах. Коли розумієш, що на роботі перспективи немає, прагнути ні до чого. А у програмуванні найперше, захотів, постарався, пройшов. Я вже розумів, що стаю ближче до своєї мрії. Колеги мої на роботі теж бачили, що я більше посміхатися став, чимось іншим голова забита. Плюс спілкуюся з молоддю, просунутою молоддю, а колектив впливає на людину. Позитив. Один навколо позитив.
Як би ви описали школу для незнайомої людини?
Інша планета. Тут навіть ставлення, спілкування між людьми зовсім інше. Я не багато де працював, але все ж встиг і послужити, і на заводі попрацювати, і на маршрутках. У Ш++ всі люди рівні. Починаючи від малюка і закінчуючи найстаршим. Немає такого, що хтось за статусом або за віком старше. До всіх однакове ставлення, всі спілкуються на “ви”.
Тут не просто вчаться, багато заходів проходить. Сюди приходиш ― всюди позитив. Я за два роки жодного разу не бачив, щоб людина тут сумувала. Заряджаєшся позитивом і приходиш додому теж позитивний.
Щоб ви могли порадити людині, яка ще не заповнила анкету, а тільки думає про це?
Не думати, а спробувати. Треба намагатися. Нічого складного: зареєструвався, подивився завдання, вирішив. Відчуваєш, що готовий ― обрав зручний час, прийшов, склав тест. А не склав ― далі довчатися.
Навчання, так, важкувато. Якщо немає мотивації залізної, то навряд чи вийде. Потрібно цьому приділяти щодня 2-3 години мінімум. Але під лежачий камінь вода не тече.
