Ірина Шкляр ― веб розробниця, яка вважала веб розробку “нестерпною нудьгою”. Хотіла стати журналістом, фотографом або океанологом. Прийшла вчитися програмуванню з нуля і менше ніж за рік вже працювала над реальним проектом. Пише книги і любить подорожувати. Підтримує фінансово Ш++ і волонтерить як ментор. Вважає, що програмувати можуть не всі. Але потрібно пробувати, щоб зрозуміти, чи твоя це професія.
Зараз Іра живе в Німеччині, працює розробницею в компанії ― одній з лідерів світового ринку мобільних рекомендаційних додатків для геймерів і мріє про розробку комп’ютерних ігор.
― Як ти вважаєш, всі дівчата можуть програмувати?
Звичайно, не всі. Тому що є напрямки, які вимагають певної схильності. У жінок мізки влаштовані трохи по-іншому. Це більш емоційні інтелекти. Я б не сказала, що це прямо дискримінація, але програмування все ж не для кожної. Я не згодна з думкою, що хто завгодно може взяти і стати реально крутим фахівцем. Але більшість можуть, якщо йти до мети, не дивлячись на страх, що щось не вийде.
Ми ж всі розуміємо, що не всі стають нейрохірургами, вдалими адвокатами, все-таки у кожної людини є певна схильність до чого-небудь. Так, поставивши собі мету, її можна досягти, але хтось буде йти до неї рік, а хтось дійде за місяць. У цьому й різниця.
― Як ти познайомилася з програмуванням і коли?
Напевно, всі програмісти так кажуть: “Мені завжди подобалося сидіти з комп’ютерами”. І, звичайно ж, чимало часу проводила за комп’ютерними іграми. Тоді геймдев стрімко розвивався, а разом з ним і баги (помилки ― прим. ред.). Найчастіше їх можна було виправити зміною файлів внутрішніх налаштувань гри. Мені не було проблемно це гуглити, шукати, правити. Тоді і прийшла вперше думка, що було б круто не тільки грати в іграшки, а й робити їх.
Вчити ж програмування я почала з другом сім’ї, це було ще в школі. Тоді я вивчала PHP і HTML. У мене виходило, але сам напрямок не викликав захоплення, здавався нудним, я думала: “Ні, ось стану я програмістом і не буду мати нічого спільного з PHP, і тим більше з HTML”.
― Куди ти пішла вчитися після школи?
Я пішла на економіста (сміється). Пішла зі школи після 9 класу. Школа мене не радувала, на уроках було нудно ― коли ти робиш все за 5-10 хвилин і інших завдань не дають, сидіти склавши руки не приносить задоволення. Та й в загальному плані школа теплих почуттів не викликала, тому можливість пройти два навчальні роки за один в коледжі ― заощадити один рік ― виглядала привабливо. Але тоді я не знала, чим хочу займатися по життю. Знала тільки, що я не хочу в жодному разі йти в юриспруденцію, тому що я ненавиділа право, історію ― весь ось цей жах. З того, ким би хотілося стати: журналіст, фотограф, океанолог. Я, до речі, пройшла за балами ЗНО на кафедру океанології на державне місце, але мене туди не пустили батьки. Сказали: “Будеш економістом, будеш працювати з татом, йди вчися.” І я пішла вчитися.
― Як знову програмування повернулося в твоє життя?
Після вивчення PHP в шкільні роки якось все стихло, навіть не пам’ятаю, чому, давно це було. Швидше за все не стало вистачати часу. Так що до програмування не поверталася. Провчилася в коледжі на молодшого спеціаліста; в КНТУ отримала ступінь бакалавра; в Києві закінчила магістратуру. І десь рік сиділа і особливо нічим не займалася. А потім прийшла думка: “Треба щось змінювати”. Якраз в цей час друг сім’ї, який колись навчав мене програмувати, розповів, що в місті є безкоштовна школа програмування.
І після того, як провчилася якийсь час, зрозуміла, що програмування ще з самого початку було тим, до чого мені потрібно було йти ― ось та справа, якою я готова займатися все життя. Чого лише вартує сам процес створення чогось з нуля ― це, звичайно, не книги писати, але до певної міри теж творчість.
Крім того при певних підходах воно дозволяє забезпечити гнучкий робочий графік, у тебе не обов’язково є прив’язка до робочого місця, можна працювати віддалено. З моєї любов’ю подорожувати і бажанням пожити в різних країнах ― доволі важливі речі.
Ще один важливий момент, що програмування, через необхідність постійно розбиратися в незрозумілих речах, вчити щось нове, тримає мізки в тонусі. Так що для мене це ще й спосіб зберегти гостроту розуму в довгій перспективі.
Прикро, що свого часу я не наполягла на тому, щоб піти на факультет програмування. Так бажання заощадити один рік привело до 5 років в нікуди, а всього-то потрібно було піти в інше крило коледжу (Кібернетичний коледж в той час випускав економістів і програмістів).
― Ти прийшла навчатися з нуля, можна сказати. Що було найважчим під час навчання?
Напевно, постійний страх, що я не впораюся, що роблю все дуже-дуже погано, і мені скажуть іти куди-небудь звідси. При цьому саме навчання давалося легко, якихось особливих складнощів не було. Я довго готувалась до випускного іспиту. Знала, що буде п’ять задач олімпіадного типу, які потрібно буде вирішити за дві години. Так що кожен день я вирішувала і вирішувала завдання з онлайн збірки, поки у мене не вийшло за дві години вирішити п’ять штук.
― Ти пам’ятаєш початок твоєї безпосередньої роботи програмістом?
На роботі для мене завжди була проблема з нестачею завдань. Постійно доводилося всіх штовхати: “Дайте мені завдання”. Так уже склалося, що перша моя робота виявилася тісно пов’язана з PHP (хоч і вчилася на іншому напрямку). І якось так мене і відвело в цю сторону, хоча і зарікалася займатися веб розробкою ще до того, як навіть спробувала. Мені здавалося, що це нудно (сміється ― прим. ред.). А на ділі виявилося дуже навіть непогано. Все залежить від проектів, над якими працюєш.
― Які цілі ти ставила собі, коли йшла вивчати програмування? Чого хотіла досягти?
Між тим як я закінчила навчання і почала працювати перерви не було, я навіть останнє “випускне” завдання не встигла здати. Так що в той момент якісь конкретні цілі ставити не було коли. Основним завданням було набратися досвіду, навчитися практичним речам, піднятися на сходинку, з якої я вже буду представляти певну цінність, як фахівець.
Зараз у мене в контракті написано full stack (з англ. “широкого профілю” ― прим. ред) розробник, що в контексті веб розробки означає роботу як з бекендом, так і фронтендом. На ділі ж виявилося, що під цим визначенням може ховатися, що завгодно. Наприклад, ти можеш прокинутися вранці і виявиться, що з сьогоднішнього дня тебе направляють на проект на Unity (інструмент для розробки ігор ― прим.ред). Але я і не проти, це ще один крок на шляху до мрії розробляти ігри.
У цій компанії я працюю всього два місяці. Весь цей час я думала, що роблю все дуже повільно, що можу швидше виконувати завдання. Заспокоювала себе тим, що це нова для мене сфера бізнесу, незнайомі технології, величезна кодова база. Говорила собі: “Це все нормально, заспокойся”. Допомагало, насправді, не дуже.
Але за результатами першої підсумкової бесіди виявилося, що все дуже добре, що тим, як я працюю, мега задоволені ― і швидкістю і якістю. Очікували, що з мого боку, так як я тільки прийшла в проект, буде більше питань, а на ділі ― непогано розбиралася і без сторонньої допомоги.
Відносно постійних переживань з приводу швидкості роботи ― це все моя схильність до зайвої самокритики.
― Що скажеш про Ш++?
Це місце, яке дійсно дає можливість кардинально змінити своє життя. Все саме так, як і сказано в маніфесті Ш++ ― “даємо шанс кожному”. Якщо людина дійсно хоче, вона може прийти і навчитися. Головне ― самомотивація і старання.
Пам’ятаю розмову з Романом (співзасновник і координатор Ш++ ― прим. ред.), коли він розповідав про школу і про навчання дітей. Я, часом, наївний утопіст, але ось тоді подумала, що Роман ― утопіст прям утопіст, прям взагалі (сміється ― прим. ред.). Але якщо людині подобається, чому він цим не може займатися? Це ж круто, коли ти можеш сказати про себе: “Я створив школу, де люди отримують шанс змінити життя на краще”.
Тим, хто тільки роздумує, починати вивчати програмування чи ні, раджу просто взяти і спробувати. Тут немає якихось підводних каменів, яких треба побоюватися, зважувати ― варто чи не варто. Якщо є можливість прийти в школу і повчитися ― Just do it.
Програмування ― воно таке хитре. Спочатку все буде дуже погано і нічого не буде зрозумілим. Ти постійно зіштовхуєшся з тим, що щось не працює. Кожен день доводиться перемагати себе, головне ― не злякатися. Чим менше досвіду, тим більше ти витрачаєш часу, щоб перемогти якусь проблему, і тим більше у тебе має бути терпіння і бажання її перемогти. Напевно, це найголовніша складність під час вивчення програмування ― люди здаються. Потім стане легше, буде досвід і проблеми, хоч і не зникнуть, але вже буде відома купа способів вирішення, саме мислення буде заточене під знаходження вірного шляху.
Не дивлячись на те, що зараз Іра переїхала жити в іншу країну, вона активно бере участь в житті Школи. Її знають як вимогливого і хорошого програміста. Саме вона розробляла навчальний портал Ш++, за допомогою якого дорослі студенти навчаються в форматі peer-to-peer.
Завжди дасть слушну пораду і допоможе у вирішенні непростих питань. Вона знайде граматичну помилку там, де ніхто її не побачить.
Також у Іри вже є п’ять власних книг в стилі фентезі.